22 серпня 1742 року у Вірменській церкві міста Станіславова (нині – Івано-Франківська) “заплакала справжніми сльозами” ікона Матері Божої Ласкавої.
Перша згадка про цю ікону походить з хронік церкви на Подолі і датується 1742 р. Ікону написав 70-літній побожний іконописець Даниїл на побажання секретаря вірменської ґміни (спільноти) Донінґа. Ікона знаходилася в домашньому вівтарику, що у ті часи було загально прийнятим звичаєм, перед яким молилася ціла сім’я, передає портал "westnews".
Донінґ перший оздоровився за посередництвом ікони. Завдяки палкій молитві і глибокій вірі він чудесно вилікувався з тяжкої хвороби очей. Також власне він перший побачив сльози на обличчі Божої Матері. Згодом він вирішив зберегти цей скарб та відніс ікону до найближчої церкви, де сльози на обличчі Діви Марії стали ще більше помітні.
22 серпня 1742 р. комісія, яка складалася із світських та духовних осіб однозначно підтвердила надприродний характер цього явища. Рушник, яким обтиралося сльози, що пливли по лику Богородиці був покладений до релікварію.
З часом прийнявся звичай, щоб на згадку офіційного визнання Станіславівського чуда, раз в рік 22 серпня, по урочистій святій Літургії давати реліквіарій вірним для цілування, пізніше ця практика розширилася на кожну суботу.
Фото: westnews
Обличчя Божої Матері не завжди було сумне і заплакане. Між нею і вірними встановлювався незвичайний діалог, в якому не було слів. Часом траплялося, коли вірні починали співати пісню «Будь благословенна», сумне лице Пречистої Діви Марії починало роз’яснюватися і залишалася упродовж деякого часу огорнута певною радістю, усміхом.
Під час Божественної Літургії в Заупокійний День 1742 р., яку відправляв о. Мануґєвич, під час євхаристійного канону, відбулася зміна кольорів ікони. Вона ціла наповнилася блакитним кольором і така залишалася до кінця Служби Божої.
Фото: westnews
Чуд і ласк, яких отримували почитачі Плачучої Богородиці було наскільки багато, що дуже швидко її було названо Ласкавою, а також Ченстоховською.
