Легендарний актор та режисер Іван Миколайчук потрапив у кіно через ворота кіностудії імені Олександра Довженка разом зі своїм учителем Віктором Івченком. Він привів його, аби студента взяли в картину “Тіні забутих предків”. При цьому на головну роль, хоча уже було затверджено професійного актора Геннадія Юхтіна, передає портал "Локальна історія".
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяЗа легендою, режисер фільму Сергій Параджанов з поваги до Івченка дав команду зробити пробу, одначе без нього. Вже йдучи зі студії, прошепотів на вухо операторові Юрію Іллєнку:
– Плівку в апарат не заряджай. Нічого її витрачати невідомо на кого.
Іллєнко так і зробив. Студенту належало проказати невеличкий монолог з епізоду різдвяного свята. Звісно, хвилювався. Звісно, мав підозріння, що ніхто його тут серйозно не сприймає. Зблід страшенно…
Одначе внутрішній підігрів додав енергетики. Він заговорив, а потому помолився Богу, перехрестився. Отут Іллєнко був шокований: Іван справді молився, а не професійно хрестив лоба. Тому у тому містичному світі гуцулів він був своїм. Він чув язичницьких духів, викликав їх, і понад те – молився.
Карпатська сила
"В одну мить він перевернув наші уявлення про образ Івана з твору Коцюбинського. Він перелив у наші зурбанізовані, міські душі свою карпатську силу, свою любов до матері, сестер, братів. Його маленька хата серед буковинського села у витканих мамою чорних з червоними трояндами килимах увійшла назавжди в наші душі. В день похорону його батька в тій хаті нам усім подарували тайстри – торбини, які щоразу нагадують нам про його щедру землю”, - оповідав уже потім постановник “Тіней”.
Іван Миколайчук приніс у фільм, який став загальновизнаним світовим шедевром так звану “карпатську силу. При цьому акторську роботу Івана Миколайчука та Лариси Кадочникової у “Тінях” вважають несподіваним новаторством. Все через те, що доти “виконавство в кіно розвивалось здебільшого як явище привілейоване, відсторонене від інших категорій виразності фільму, як якась річ в собі”.
Роль як поетика
Наприклад, в американському кіно освітлювач усе світло зосереджує на акторові. Він є царем – у фокусі. Решта – лишень тло, натомість у “Тінях” естетика іншого штибу. У цьому кіно поверталось до завоювань свого “німого” періоду. Коли домінувала пластика, коли акторські засоби виразності “грали” у тандемі з іншими засобами.
На екрані постав народ у своїх синкретичних характеристиках, через відтворення обрядових дійств. Так воно і в “Тінях” – смерть, похорон, дитячі ігри, різдвяні свята, і знову смерть, а потому весілля. А у фіналі – знаменитий епізод: мертве тіло Івана Палійчука підстрибує в такт односельцям. Вони випили за помин душі та й спогадали про свою – колективну і відтак безсмертну.
Як повідомляв портал Знай.uа, львів'янам показали, як одягалися жінки у 50-их роках XX століття. На фото видно, як жінка одягнена в елегантне пальто зі стильним коміром.
Також Знай.uа писав, львів'ян впустили на галицьке весілля 50 років тому: "Часи важкі, зате почуття справжні"
