Наразі в українській армії 12,5% особового складу складають жінки, а це майже 31 тисяча. Останнім часом дівчат у погонах стає усе більше. У порівняні із 2008 роком їх стало більше у 15 разів.
На фронті кажуть, що немає різниці, жінка чи чоловік. Головне - аби професіонал своєї справи. Але для професіоналів-жінок досі немає зручних бронежилетів. Навіть форму вони носять наче з чоловічого плеча - пошиту за лекалами саме для чоловіків.
З гвинтівками й автоматами, в 14-тонних БТРах не так давно в армії воювали кухарки, діловоди та головні по лазні. За законом інакше не виходило. Усього кілька років тому жінки не мали права обіймати інші посади. І лише від 2016 року цей список почав розширюватися.
Олена Білозерська була три роки снайпером у добробатах. Потім ще два роки у морській піхоті Збройних сил. Командиром взводу артилерії. Каже, жінкам постійно доводиться вигризати ту саму рівність, яка вже навіть прописана у законах.
"Нерівність лишається в головах деяких чоловіків. Як у командирів, так і не в командирів. Вони вважають, бабам в армії не місце.
Якщо тебе в цьому конкретному колективі люблять і поважають, то дуже швидко звикають і сприймають, як свого хлопця. Ти їхня…побратим. Навіть побратим більше, ніж посестра", - каже вона.
В чому дискримінація?
Нещодавно у штабах нарешті заговорили про створення необхідних умов. Це речове забезпечення, відповідний бронезахист і безпечна інфраструктура - безпечні туалети, душові, місця для проживання особливо в місцях тимчасового перебування - на полігонах і в зонах ООС.
Скріншот
Вікторія Дворецька – живий приклад гендерної реформи в Збройних силах. Вона перша жінка в Україні, яка виборола право вчитися на бойовій спеціальності - командира механізованого взводу. Досі це було табу. Тепер серед новоспечених лейтенантів з посмішкою до вух крокує й вона. Хоча на початку війни дівчину мобілізували діловодом.
"Я стала на той час (2016 рік - ред.) першою жінкою, яка отримала військово-облікову спеціальність. Я пішла на контракт. Мене призначили на цю бойову посаду, яка раніше не була дозволена. Коли я приймала, було десь 70 чоловіків і я одна", - каже Вікторія Дворецька.
Яке життя після фронту?
В планах в Олени Білозерської згодом повернутися на війну військовим кореспондентом. А поки що жінка демобілізувалася.
"Коли я йшла на фронт, то мені було 34 роки. Ми ще тоді з чоловіком хотіли й планували дитину, але почався Майдан, потім війна. Зараз мені 41 рік. Треба вже цим зайнятись, бо можна лишитись без дітей", - ділиться вона.
