Ярослава Бандера - кохана дружина Провідника ОУН Степана Бандери. На її долю, як і на її чоловіка випало чимало перешкод та незгод.
Історією життя Ярослави Бандери поділилися у фейсбук-спільноті "Жіноче товариство імені Ольги Басараб та Олени Теліги".
Ярослава Бандера народилася 14 вересня 1917 р. в родині Василя Опарівського та Юлії (із роду Ганківських) в с. Сянік.
Ярослава Опарівська рано залишилася без батька. Капелан УГА о. Василь Опарівський загинув від розриву гранати у червні 1919 року під час славетної Чортківської офензиви. На той момент їй було лише два роки.
Фото: Жіноче товариство імені Ольги Басараб та Олени Теліги
У 1936 році закінчила жіночу гімназію імені Емілії Плятер у Сяноку. У 1936-му вступила на вищі студії до Львівської політехніки (за два роки до того у тому ж виші, на тому ж факультеті агрономії навчався і Степан Бандера). Ще студенткою Ярослава Опарівська стала учасницею таємного націоналістичного руху. У 1939 році була заарештована за участь у студентських маніфестаціях. Очевидно, що активісти ОУН, які «засвітилися» ще за польських часів, не могли залишатися на теренах, і того ж року потрапили під контроль СРСР. Тому вони перебиралися до Кракова. Там Ярослава Ганківська познайомилася зі Степаном Бандерою.
Фото: Жіноче товариство імені Ольги Басараб та Олени Теліги
У 1940 році в Кракові Степан Бандера організував з’їзд своїх прихильників з-поміж активістів ОУН, на якому проголосив себе «законним наступником» загиблого 1938 року Євгена Коновальця (на противагу іншому наступнику – Андрію Мельнику). Того ж року вони з Ярославою повінчалися, замість гучного весілля була лише скромна безалкогольна гостина для найближчих друзів.
З 5 липня 1941 року для Ярослави почався період переховувань і постійного страху за життя своєї сім’ї. Вона на той час тільки народила першу дитину – доньку Наталю, з якою знайшли прихисток на Надсянні, в мами - Юлії Опарівської.
Коли Степан Бандера звільнився з тюрми у 1944 р., дочці Наталі було майже чотири роки. Наступний період життя сім’я провела у Німеччині. У Мюнхені народилося ще двоє їхніх дітей – Андрій і Леся. Родина боялася за своє життя, тому жила під чужим прізвищем Попель.
Фото: Жіноче товариство імені Ольги Басараб та Олени Теліги
Поки молода родина Бандер рятувалася від радянських спецслужб на Заході, в Україні замордували майже всіх членів їхніх родин. У липні 1941 року в Києві енкаведисти вбили Степанового батька – о. Андрія Бандеру, братів, Василя й Олексу, знищили польські капо в німецькому концтаборі «Аушвіц»». Доля третього брата, Богдана, теж члена ОУН, практично невідома. Сестри Степана Марта та Оксана - каралися на радянській каторзі та на засланні.
Мученицька смерть спіткала і матір Ярослави Бандери – народну вчительку Юлію Опарівську. Її замордувала польська боївка у селі Петрушова Воля. Трагічна доля спіткала і брата Ярослави Бандери, Лева Опарівського. Він 1942 року загинув у львівській тюрмі на Лонцкого.
Фото: Жіноче товариство імені Ольги Басараб та Олени Теліги
Попри велику популярність провідника ОУН, заміжжя з ним означало для Ярослави Бандери-Опарівської не тихе сімейне життя, а постійну боротьбу. За свідченням друзів і очевидців, подружжя Бандер всупереч нелегким обставинам виховувало дітей у релігійному дусі, прищеплювали любов до спорту та звичку до дисципліни. Діти виховувалися в Пласті, були членами Спілки Української Молоді.
Коли загинув Степан Бандера у 1959 р., його наймолодшій доньці Лесі було дванадцять. Ярослава з трьома дітьми залишалася на утриманні та під охороною Організації Українських Націоналістів. Продовжувала свою діяльність у різних українських організаціях. Після закінчення Другої світової війни родина Степана та Ярослави Бандера разом із донькою та сином опинилася в радянській зоні окупації Німеччини, де вони мешкали під псевдонімами.
Фото: Жіноче товариство імені Ольги Басараб та Олени Теліги
Напруженими для родини були повоєнні роки, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Наприклад, до 1948 року сім'я шість разів змінюватиме місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг. Зрештою, через необхідність дати доньці хорошу освіту, сім'я у 1954 році остаточно переїжджає до німецького міста Мюнхен (Баварія). Батьки намагались приховати від Наталки важливість персони її батька, щоб не наражати дівчинку на небезпеку.
Друзі Степана Бандери згадують, що він завжди скаржився на неможливість приділяти родині достатньо часу, але при нагоді влаштовував сімейні походи, пікніки, купання в озерах, веселі ігри.
