Після подій на Майдані та погіршення економічної ситуації в Україні послідувала нова хвиля еміграції. Тоді й наша героїня Оксана поїхала до Італії, щоб заробити на краще життя, передає The Village.
Оксана розлучилася з татом Насті коли їй було всього 5 років. Каже зважились на такий крок, коли сумісне життя стало схожим на змагання з перетягування канату. Тому, щоб остаточно не зіпсувати стосунки та не зашкодити дитині, вони вирішили розійтися.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
Підписатися
Жінка згадує, що завжди була близькою зі своєю донькою. Вони завжди ділилися переживаннями та разом приймали всі рішення. Своєї квартири у сім'ї не було, тож вони жили в орендованому помешканні. Як кожна мама, жінка хотіла дати своїй дитині все, але коштів вистачало тільки на їжу на оплату квартири.
Згодом жінка отримала підвищення на роботі та вони почали жити значно краще.
"2007-й Новий Рік ми святкували з донькою на підлозі нашої квартири. Ми майже нічого не встигли перевезти, у ту ніч з меблів у нас були матрац, телевізор, декілька стільчиків, мікрохвильовка, щоб розігріти їжу, та найголовніше – ялинка. Ми відкрили нову сторінку нашого життя у своєму новому домі, - згадує вона.
Але після подій на Майдані економічна ситуація значно погіршилась. Валюта знову підскочила в ціні, з 8 гривень за 1$ до 12, а потім взагалі до 25. Жінка втратила роботу, тому потрібно було виживати. Саме тоді вона заговорила про те , щоб поїхати на заробітки.
"Коли настав день від’їзду, я відчувала страх, боялася не витримати і ставила собі купу питань: «Я зможу? Як моя донька буде жити сама? Що буде з нею? А зі мною? Чи вийде вивчити мову, знайти роботу? Чи виплачу я кредит? Чи зможу я змінити все?»
Мені здається, що найважчим цей період став для Насті. У п’ятнадцять років вона залишилась одна. Вступ до коледжу, новий колектив, доросле життя – усе це вона проходила самостійно, без моєї підтримки, - говорить жінка.
Заробітчанка приїхала в Італію аби допомагати родині. Вона прасувала, прибирала, прала, дивилася за бабусями й дідусями. Перший рік на заробітках був найважчий для українки.
"Термін моєї туристичної візи давно закінчився, я мала статус нелегалки та шукала родину, яка зможе надати не тільки роботу, але й оформити документи. Я від’їжджала працювати в маленькі селища в горах, потім знову поверталась у Болонью.
У вільний час було багато прогулянок наодинці та розмов із собою. Я ходила по місту, зустрічаючи людей, які змогли б допомогти з роботою, та в пошуках безкоштовного вай-фаю для дзвінка доньці. Наша перша розмова по скайпу відбулась через чотири місяці після мого від'їзду. Це було важко, бо нам обом хотілося поговорити і багато чого розповісти, але замість цього кожна з нас сиділа та ревіла, - згадує заробітчанка.
Жінка запевняє, о попри те, що між нею та донькою була відстань більше двох тисяч кілометрів та довжиною в три роки, їх стосунки не змінились. Вони, як і раніше, могли говорити годинами, сваритися, потім знову миритися та сміятися до спазмів у животі.
Зараз жінці 42 роки. І як вона каже, вона вже закрила всі свої «хвости», виплатила кредит, побачила життя з іншого боку та більше нікуди не поспішає.
"Тут, в Італії, зі мною відбулась ще одна кардинальна зміна – кохання. Його усвідомлення, прийняття, розуміння. Я зустріла чоловіка, завдяки якому змогла відкрити в собі те, що давно приховувала. Усе, що відбулося, перевернуло моє життя, зробило його більш насиченим та щасливим", - підсумувала вона.
Варто відзначити, що п'ятеро дітей - ще не межа. У Рівненській області нещодавно на світ з'явився 19-й дитина в сім'ї Ковалевич. У свої 45 років жінка не хоче зупинятися на досягнутому.
Нещодавно Знай передавав, що молодий українець залишився один з трьома дочками і тепер шукає їм маму.
