Українка із золотим серцем усиновила десятеро обездолених малюків: "Я - супер-мама"

Жінка зростала у багатодітній родині та допомагала мамі виховувати своїх сестер. Тому їй змалечку хотілося мати велику смію. Вперше про усиновлення вона подумала, коли з подругами ходила у санаторій неподалік від дому. Там відпочивали діти, позбавлені батьківського піклування.

"Ми хотіли брати лише маленьких дівчат, бо на той момент у нас було дві свої доньки. І по віку, щоб діти здружилися. Але ж ми дітей не обираємо. Коли прийшли у притулок, нам розповіли про діток, які тоді були і яких можна було брати в родину. А з 60-80 дітей у притулку “статусних”, яких можна забрати, є лише декілька. Там було 5 таких діток - 4 хлопці й дівчинка. Ми їх і забрали. Хоча нас готували до того, що діти складні", - згадує жінка.

На момент всиновлення найстаршому хлопчику було 12 років і він мав доволі складний характер. Євгенія Чернова згадує, що спочатку дисципліна давалася складно всиновленим діткам. Адже вони просто не слухалися та кричали у відповідь.

Жінка зізнається, що спочатку було дуже складно морально. Адже вона уявляла, що візьме дітей - і вони всі її полюблять. А на ділі виявилося зовсім інакше.

"Пам'ятаю, я умовляла його вивчити вірш у школу. Він вперся і постійно повторював, що не робитиме цього. Коротко кажучи, почався у нас скандал, і він каже: “Я повертаюсь у притулок”. Ну, кажу, вертайся - маєш право. Він пішов нагору, сказав двом братам, щоб і вони збирали речі, бо всі повертаються у притулок. Якийсь час пробув нагорі, збирався, а потім спустився до мене і каже: “я вивчив вірш”", - говорить Євгенія Чернова.

Коли родина всиновила одразу п'ятьох дітей, їх біологічні діти спочатку дуже боялися їх. На той момент старшій було 3 роки, а молодшій лише 1 рік.

" Ми всіх намагаємося любити однаково, але не виходить. Звісно, що в одязі, речах, їжі та іграшках ми нікого не виділяємо. Навіть на державних курсах перед тим, як стати ДБСТ (ред. - дитячий будинок сімейного типу), нас навчали: рідні діти - на першому місці. Я часто повторюю, що рідним дітям повинна забезпечити життя - бо їх народила і мушу дати все. А для інших я робитиму все, що у моїх силах", - говорить жінка.

Жінка зізнається, що зараз піти разом всією родиною до магазину чи у кінотеатр дуже складно. Адже вони ще поки дуже маленькі й за ними потрібно дуже пильнувати, проте сподівається, що коли вони виростуть, то стане трохи легше.

"Ми намагаємося приділяти час усім, хоча я розумію, що дітям нас мало. Машини великої в нас немає, тому кудись частіше їздимо частинами - сьогодні беру з собою одних дітей, завтра - інших", - говорить Євгенія Чернова.

Багатодітна мама каже, що було важко змиритися з тим, що в усиновлених дітей уже є улюблені мама і тато - рідні. І хоч вона для них теж мама, але вже на другому плані.

"Перша п'ятірка дітей, яких ми взяли з притулку, дуже тужила за рідними батьками. Настя, постійно говорила за них. Наприклад, прикрашаємо ми ялинку - величезну, пухнасту, дуже гарну - а вона каже, що у неї вдома таких три ялинки. Хоча я знаю, що нічого подібного в неї не було. Але дитина постійно буде на боці рідних батьків. Ще ми не маємо права забороняти дітям спілкуватися з родичами чи батьками. Виняток - якщо вони погано впливають на них", - каже вона.

Євгенія Чернова відмітила, що після всиновлення її родині довелося зіткнутися з суспільним осудом через кількість дітей.

"Люди нас не розуміють. Варто сказати, що щось не виходить чи складно дається - відразу кажуть: “а нащо ти брав, якщо не справляєшся? Ми знали, на що ми йдемо. Уже немає сенсу жалітися, що важко. Ці діти не випадково з'явилися у нашій родині. І я знаю, що вони для чогось прийшли у наше життя. Ми потрібні одне одному". - підсумувала Євгенія Чернова.