Зараз близько двох мільйонів українців працює у Польщі. Проте експерти заявляють, що ця цифра може бути значно більшою, адже багато заробітчан працюють нелегально.
Основна причина, яка спонукає виїжджати за кордон – кращі заробітки. Однак далеко не всі готові залишатися за кордоном, і чимало людей повертається, в Україну, передає "ІА Дивись.info ".
Пані Наталя, раніше працювала соціальним педагогом. Поїхати на заробітки її спонукала новина про весілля дітей, до того ж декілька в один сезон. Тож українка спочатку спробувала себе на сезонних роботах, згодом на підприємстві та навіть довелося їй доглядати за хворими.
"Коли їдеш за кордон, треба зважати на моральний аспект. Звісно, Польща розвинута країна. І навіть коли йдеться про виробництво, то все автоматизовано. Однак там ти відриваєшся від сім’ї. Я вже у такому віці, що належу сама собі, тож можу собі це дозволити. А що стосується молодих людей – все складно, адже раніше я працювала соціальним педагогом у школі, училищі, знаю багато про важких підлітків.
Тривала розлука не на користь родинним стосункам, це часто призводить до розлучень. Зрештою як особистість ти руйнуєшся. Хоч і маю досить твердий характер, впевнена у собі, можу іншим допомогти, але, працюючи за кордоном, відчуваєш пригнічення, розгублення, не належиш сам собі", – розповідає пані Наталя.
На виробництві заробітчанка працювала легально, але зізнається, що не раз доводилося стикатися з різним ставленням до працівників поляків і працівників українців. Загалом українці довелося пережити чимало неприємних ситуацій:
"Я працювала у Катовіцах на консервному заводі, де ледь не виник міжнародний скандал. Ми виконували просту роботу – голубці. Так ось: українців відокремили від поляків і ми окремо крутили ці голубці, а на ящиках фломастером великими літерами писали «Україна». Виникали такі елементарні побутові моменти. Польським працівникам щодня видавали чисту форму, а нам – раз на тиждень. Є безліч нюансів, якими тобі натякають, що ти безправний, іншого ґатунку.
Українці соромилися йти їсти разом з поляками в їдальні, бо було якесь відчуття зніяковіння. Тому ховалися по куточках і їли окремо. А якось одна жінка, яка працювала на підприємстві понад рік, плачучи зізналася, що за цей час її жодного разу не назвали по імені, а лише кричали: «Гей, ти», – продовжує пані Наталя.
Заробітчанка, фото "ІА Дивись.info "
Жінка не їздила на тривалі заробітки, але з часом почала помічати, що стосунки з дітьми почали псуватися. Заробітчанка зізнається, що почала спостерігати, як почала втрачати серед них авторитет.
"Починаєш втрачати своє «я», нарікаєш і на свою країну, і на чужу. Не можеш звести кінці, зробити логічні висновки і зайняти якусь потрібну життєву позицію. Якщо людина реалізована, то вона і в Україні може реалізуватися. А якщо і тут загубилася, то і там особливо толкового чогось не знайдеш. Заробітки – це ніби життя на вокзалі. А хочеться бути у колі сім’ї. Ввечері збиратися разом за столом і пити чай…" – резюмувала пані Наталя.
