Тендітна красуня у формі пройшла крізь пекло Донбасу і розкрила правду всій Україні: "Увесь в крові, відірвало ногу"

Наразі понад 25 тисяч жінок є військовослужбовцями Збройних Сил України. Але ця цифра значно більша, адже є медики та бійці добровольчих підрозділів.

Починаючи з 2014 року в кожної жінки, яка пішла на фронт, є своя причина, про яку часом складно розповісти, передає Факти ICTV.

«ЗЕЛЕНЕ ЯБЛУКО», 42 ОМПБ, 58 ОМБР

Наталія Борисовська

Вона була кадровим військовослужбовцем ЗСУ з 2009 року. Коли почалися перші втрати серед друзів, дівчина рвалась на фронт, але командир її частини сказав: «Угомонись, ты же девочка!». Після цих слів дівчина зателефонувала на гарячу лінію Міноборони і вже за дві години її запросили на співбесіду до заступника міністра оборони.

"Мене кликали в СБУ, Нацгвардію чи в Айдар. Але я хотіла на війну. Мене відправили в Адміністрацію президента, щоб дізнатися, чи можна оформити в інший підрозділ. Якраз створювався 42 батальйон. Мене взяли на діловода. Через три дні вже висунулися в зону АТО. ", - згадує вона.

У серпні 2014 року, якось зі штабу АТО до них приїхав полковник Альберт Анатолійович Мітрошкин і спитав, чи піде вона у розвідку, бо їм для спецоперації потрібна була дівчина.

"Біля селища за Краматорськом було озеро, наші колони постійно туди їздили і постійно були якісь проблеми. Незрозумілі люди, ті самі, з’являлися. Треба було прослідкувати, чи ніхто не здає. А я на той час вже навчилася пеленгатором користуватися... І от, ми сидимо на березі озера, в цивільному, хлопчик і дівчинка, романтика. І прослуховуємо. Пустили по селу один БТР для приманки. Так ми тоді знайшли жінку-корегувальницю, яка передавала інформацію сєпарам.

Ще в 2014 році я для себе відкрила програму Zello — вона, як скайп працює, тільки звукові повідомлення. Я таким чином виявила корегувальника, чоловіка, який їздив на мопеді, коли наші колони висувалися у бік Бахмута", - розповідає вона.

«ПЕРЛИНКА», 54 ОМБР, 46 БАТАЛЬЙОН «ДОНБАС-УКРАЇНА»

Галина Клемпоуз

У Галини Клемпоуз все почалося з Майдану. Батьки її дуже стримували, коли на Майдані почалися найстрашніші дні, вся її родина дзвонила і благала не сходити з поїзда Харків-Київ та доїхати додому.

"До поїздки на війну мене стримував хлопець, з яким я тоді зустрічалася. Але влітку 2014 року моєму троюрідному брату відірвало ногу. В серпні був «парад» полонених в Донецьку і мама впізнала нашого земляка. Я це все переживала, розуміла масштаби всього.

Потім я познайомилася вдома з волонтерами, почала працювати з ними, в Харкові організувала збір коштів в університеті. В якийсь момент вирішила, що поїду й сама. Зв’язалась з рівненським батальйоном Горинь, вони тоді були на охороні штабу в Краматорську", - згадує вона.

У 2014-2015 роках дівчина допомагала багатьом підрозділам. В 2016 році вивели 30 бригаду, до яких вона найчастіше їздила.

"В мене почався тиждень якогось ступору. Я тоді зрозуміла, що на 2016 рік як така волонтерська допомога не потрібна, значить, потрібно думати, що робити далі.

Я до останнього тягнула з підписанням контракту, бо була студенткою денного курсу в Харкові. 3 серпня 2016 року я підписала контракт разом з ПС в 1 батальйон 54 бригади. Згодом був перехід в 46 батальйон Донбас-Україна. Туди я прийшла на посаду гранатометника, аеророзвідкою займалася. Зараз я поки що звільнена в запас. Всім кажу «поки що»", - говорить вона.

Нагадаємо, День Незалежності на Донбасі: бойовики обладнали позиції у бік ЗСУ і влаштували провокацію напередодні

Як повідомляв портал "Знай.ua", на Донбасі земля встелена вибухівкою - ЗСУ виявили понад 45 тисяч небезпечних "сюрпризів" від окупантів

Також "Знай.ua" писав, на Донбасі окупанти провокують ЗСУ на зрив "режиму тиші": стріляють з гранатомета і стрілецької зброї