Володимир Небір, позивний «Доктор Хаос» відбув дві ротації на обороні Донецького аеропорту, а після підриву бойовиками перекриття терміналу 19-20 січня 2015 року – рятував поранених побратимів.

До Майдану Володимир не хотів служити в армії, хоч і був курсантом Військового інституту КНУ імені Шевченка. Але під час Революції гідності Небір став парамедиком й, коли почалася війна, одним із перших пішов захищати країну, передає Радіо Свобода.

Володимир Небір розповів про те, як це воно – воювати із ворогом і смертю, втрачати побратимів та миттєво дорослішати.

Володимир Небір у Донецькому аерпорту, грудень 2014 року. Фото Андрія Казмирчука


"Мене взяли у 90-й окремий аеромобільний батальйон. Вересень, жовтень, а також увесь листопад 2014 року ми проходили навчання на Житомирському полігоні. Там мене готували на гранатометника. Потім поїхали на схід – у Костянтинівку. Уже тоді почали ходити чутки, що на нас чекає щось дуже страшне, але про аеропорт тоді ще навіть і мови не йшло.

І тут командир Кузьміних (Олег Кузьміних тогочасний командир 90-го батальйону 81-ї бригади ЗСУ, був у полоні – ред.) зібрав нас і каже: «Ви поїдете в таке місце, куди заїхати можна тільки під обстрілами, виїхати – тільки під обстрілами. Перш ніж туди їхати, добре подумайте, це Донецький аеропорт»", - згадує хлопець.

Після цього командир по кілька разів запитував у кожного солдата чи готові вони стати на захист Донецького аеропорту. Володимир Небір згадує, що були й такі, хто відмовився, і ніхто їх зараз не засуджує. Адже всі розумують, що тоді коїлося там.

Відпочинок «кіборгів» у Донецького аеропорту, грудень 2014 року. Фото Андрія Казмирчука


"Кінець листопада, ми виїжджаємо в Піски – попередній пункт відправки на аеропорт. Перші загиблі, яких я пам’ятаю, були саме там. Тоді я дізнався, що таке артилерія і чому її називають «Богом війни». Пригадую, як після чергового обстрілу біг до хлопців, бачу – лежить лейтенант, у нього всі нутрощі зовні, але він – у свідомості і кричить: «Допоможи, допоможи!».

Але я розумію, що у моїй роті прямо зараз можуть бути хлопці у такому ж стані. Бачу, що поряд є медики, і побіг далі. І дійсно, Сашка Бродюк лежав без руки. Як я потім дізнався: той хлопець загинув, а Сашко зараз хоч і без руки, але живий", - каже Володимир Небір.

На ранок 1 грудня 2014 року близько п’ятої ранку Володимир Небір з побратимами виїхали на двох БТРах в аеропорт. Хлопець згадує, що всім було дуже страшно, адже вони не розуміли що відбувається і чого їм чекати.

"Ми заїхали у термінал, коли ще було темно. Коли почали розвантажуватися, вже зав’язувався бій. Якщо у Пісках ми чули постріли десь далеко, то в терміналі прямо над головою – то тут, то там свистить. І повна темнота, якби я стикнувся лицем в лице з противником, то навіть не зрозумів би.

Дуже дошкуляли великокаліберні кулемети. Кулі летять – від цього мерзенний писк. У цей час розумієш, що це «мова смерті».

Ми дивилися на хлопців, які там були, як на «бахнутих на голову», в хорошому сенсі. Це наші любимі «правосєки», «сімдесятдев’ятка» – видно, що добровольці. Вони були схожі на божевільних – це лякало. Ті, хто тільки прибув, і ті, хто вже повоював в аеропорту, – це були зовсім різні люди.

​Вони показували нам пост, а ми на них дивилися і дивувалися – один чувак контужений, другий говорити не може, третій каже, що більш ніж 20 днів в аеропорту. І ти думаєш: куди я потрапив? Але всі ці думки швидко розвіювалися, щойно починалися бої", - каже хлопець.

Популярні новини зараз
456 гривень щомісяця: хто з українців може оформити "бонус" до пенсії, лише одна умова Поліція прийшла до нелюдів, які публічно глумилися над дівчатами: покарання за каламутні схеми та вечірки не за горами Що в жодному разі не можна додавати до борщу: топ найгірших інгредієнтів Українські пенсіонери втратять до 50% виплат: у ПФУ дають лише 10 днів
Показати ще

«Кіборги» «Лєший» і «Доктор Хаос» на вежі Донецького аеропорту, 21 січня 2015 року



У терміналі Володимир Небір був гранатометником. Хлопець згадує, що після напружних боїв відпочити можна було тільки у штабі – невеличкому приміщенні, там була буржуйка і ніколи не було вільного місця. Вояка каже, що інколи він засинав настільки міцно, що його не могли знайти. Через це потім його совість мучила.

"Особливим ритуалом було вживання їжі. Щоб зварити «пюрешку», треба було вичекати моменту, коли буде настільки тихо, щоб можна було лишити сектор на товариша. Спершу треба було нарубати льоду, розтопити його і тільки потім заварити окріпчик і приготувати щось – і тут, як на зло, починався бій!

А як стріляє ДШК? Виникає полум’я – ніби ляпас по обличчю, газовий угар і чорний наліт довкола. Потім я вже не парився, брав із собою це пюре, а після пострілу сажу струшував і продовжував їсти. А якщо воно ще й тепле залишалося – це взагалі була насолода", - згадує він.

Якось під час обстрілу через вибухову хвилю Володимиру Небіру на голову впав мішок із піском і розсипався. А це кілограмів 50-60, його врятувала каска, але згодом він відчув нудоту і вже розумів, що це симптоми контузії.

Коли мала відбуватися чергова ротація, бійці, які їхали в аеропорт, пропустили ліхтарик-сигнал і по них відпрацював «Утьос» – крупнокаліберний кулемет, який прошиває наскрізь броню.

«Кіборги» «Вась-Вась», «Доктор Хаос» і Сергій Кройтор на руїнах вежі Донецького аеропорту, 20 січня 2015 року



"Я відпочивав і чую: «Дорогу, дорогу, коридор!». Що це означає, мені ще з Майдану було відомо. І тут заносять одного, другого, третього, четвертого! Я підриваюся допомагати медикам, а всі інші завмерли. Тому що це настільки був error.

Я зрозумів, що треба максимально жорстко давати завдання, щоб їх підбадьорити. Кажу: «Ти роби це, а ти це!». В інших умовах я ніколи б не став мити руки водою, яку ми п’ємо. Коли хлопці побачили, скільки крові я змив, всі зрозуміли, що сталося.

Моєму товаришу – медику Артему ще з одним хлопцем тоді вдалося врятуватися. І знаєте як?
Будували стінку зі снігу, просунулись на метр і знову будували, щоб їх в «тепло» не було видно. А в нього прострелена нога була. Уявляєте, скільки терпіння і часу це потребувало? Яка жага до життя була?! Тоді нам сказали, що він загинув. У нас був шок: «Як?». На щастя, Артем врятувався, ми потім з ним іще у Водяному воювали разом", - каже він.

Вояка каже, що найбільше на той час їм бракувало бойового досвіду і нової зброї. Але вдячний, що волонтери допомагали чим могли.

Володимир Небір


"Ми пробули в аеропорту 12 діб, хоча стандартна ротація відбувалася кожні п’ять днів. Через постійні обстріли «ласточка» не могла до нас доїхати. Нам щодня обіцяли, але ми вже не вірили, що це колись станеться.

І тут оголошують «перемир’я». А ми такі: «Знаємо ми ваше перемир’я!». Через кілька годин спостерігаємо: по злітці серед білого дня їдуть «КамАЗи». Уявіть, ми ховаємось від кожного шороху, а тут неброньована техніка їде на відкритій місцевості. Для нас це виглядало так, ніби хтось перемкнув тумблер на режим – «війна виключена». Ми не розуміли, чому так відбувається.

Виїхали з аеропорту на тих же «КамАЗах» і тут оп – «Моторола», покійний уже. Я впізнав його, він потім вбив мого товариша Ігоря Брановицького", - згадує Володимир Небір.

Після того, як Володимир Небір повернувся із термінала, командир Кузьміних вирішив прикомандирувати його до медпункту.Там він став штатним санінструктором. Він із побратимом у Водяному зайшли у будиночок і облаштували його під медпункт.

"Поранених було стільки, скільки в тому будиночку не було місця. В усіх осколочні: я просто брав 20 шприців і кожному – туф, туф, туф антибіотик! І тут який прикол? Головне – треба було показувати, що ти спокійний, що контролюєш ситуацію, можеш проінструктувати. Тому що коли панікує військовий – це одна справа, а коли панікує медик – вже гірше", - каже він.

Вежа. Початок кінця

Володимир Небір


" І тут приходить команда від полковника: «Все, готуйся, завтра їдеш на вежу». А вежа для нас була чимось таким... Ми вже знали, що вона впала, я чув, що наші ж бійці її спалили, там все було облито бензином. У той вечір ми сиділи з начмедом, покійним Сашкою Кондратюком і довго розмовляли. Як це буває, коли люди, ніби перед смертю, хочуть наговоритися, встигнути все сказати.

Це був кінець історії Донецького аеропорту – з 19 січня до 21 січня 2015 року. На Водохреща о 18-й годині ми виїхали на МТЛБ", - каже хлопець.

Перед Водохрещам у Донецькому аеропорту було вже гаряче, а з 19-го почалося пекло.

"Танки «валили», арта і гради фігачили – все на світі, я не знаю, як ті стіни витримували. У такому режимі ми дотягнули до ночі. І дотепер не розумію, як нам вдалося вижити, «безбашенні хлопці»...", - згадує він.

Коли починалася тиша Володимир Небір виконував обов’язки медика, а коли починався бій – він був автоматником.

«Кіборги»-медики Костянтин Сутулов і Володимир Небір


"Війна – це, безумовно, якийсь перелом. Вона ламає, але в кращу чи гіршу сторону – залежить від людини і ситуацій.
Найстрашніше – це втрата товаришів, які вже за той час стали мені братами, з якими ти, можна сказати, спав, їв, жартував.

У Донецькому аеропорту відбулися події, які змінили мене, змінили моє життя назавжди. Там я отримав контузію, там я зрозумів, що таке втрата товариша в бою, там я взагалі почав цінувати життя. Там я зарядився енергією, яка тримає мене до цього часу, яка не дає мені забути, що я маю робити.", - каже Володимир Небір.

Обов'язково підпишись на наш канал в Viber, щоб не пропустити найцікавіше

Нагадавши, над Донбасом піднявся гул від гранатометів путінських найманців, мужність воїнів ЗСУ вражає.

Як повідомляв "Знай.ua", "Злочин щодо армії та національних інтересів": ветеран АТО звинуватив Зеленського у загибелі військових на Донбасі.

Знай.ua писав, Українка втекла босоніж по снігу від чоловіка-тирана і стала відомою на всю країну: "Люблю, допомагаю"