Війна стирає не лише будівлі. Найстрашніше — вона стирає пам'ять. Пісні, які співали прабабусі, обряди, яких дотримувалися цілими селами, унікальні місцеві говірки — усе це може зникнути разом із людьми, які були носіями цих традицій. І якщо матеріальну спадщину хоча б фотографують, то нематеріальна — зникає безслідно.
Саме тому Левон Азізян, правозахисник і культурний діяч із Сіверськодонецька, вже кілька років їздить Донеччиною та записує на відео людей похилого віку — останніх живих свідків автентичних українських традицій сходу країни. Про свою місію він розповів журналістці Антикризового медіа-центру.
«Інформація про традиції зникає, і якщо вона не задокументована — втрачається»
Азізян — родом із Нагірного Карабаху. Він на власні очі бачив, як під час війни 2020 року Азербайджан знищував і привласнював багату вірменську християнську спадщину. Тоді він усвідомив: матеріальні пам'ятки хоча б сфотографовані, про них є записи у відкритому доступі. А от побут, традиції, звичаї — зникають назавжди, варто лише перерватися живому ланцюжку передачі.
«Трагедія з виселенням вірменського населення з Арцаху спонукала мене зайнятися дослідженням нематеріальної культурної спадщини», — пояснює активіст. Спочатку він планував записувати людей на Луганщині, де мешкав до 2022 року, але повномасштабне вторгнення змусило зосередитися на Донеччині — туди, куди ще можна доїхати.
Крива Лука, Маяки, Райгородок: куди встиг доїхати
Перша спроба записати людину відбулася у Кривій Луці Лиманської громади ще у 2023 році. Тоді літня жінка відмовилася від відеозапису через погане самопочуття, але Азізян зробив аудіозапис і сфотографував старі світлини та метричну книгу. «Зараз за Криву Луку йдуть дуже важкі бої», — додає він.
Далі були поїздки до Маяків Святогірської громади та Райгородка Миколаївської громади. Сьогодні, каже Азізян, він уже не зміг би записати людей ані в Кривій Луці, ані в Маяках, ані в Райгородку — більшість тих, із ким він спілкувався, ймовірно, вже виїхали.
Система пошуку співрозмовників проста: «правило кількох рукостискань». Знайомі дають контакти людей, які можуть погодитися на розмову; ті, з ким уже поспілкувався, рекомендують сусідів чи родичів. Допомагає й Донецький обласний навчально-методичний центр культури.
Чиновники просять «приїхати після війни», а люди бояться камер
Найважче в роботі — домовитися про інтерв'ю. Комусь не додзвонитися взагалі. Хтось погоджується, а в останній момент відмовляється. Дехто просить показати документи — до цього Азізян ставиться з розумінням. Але найбільше дратує реакція окремих чиновників.
«Коли просять написати офіційного листа, я вже розумію, що це формальний спосіб відмахнутися. У відповіді буде щось на кшталт: дякуємо за цікавість, це важливо, але не на часі. Приїжджайте після війни», — розповідає активіст. Втім, є й ті посадовці, які навпаки сприяють — допомагають знайти нових героїв для запису.
Що буде із зібраними матеріалами
Усі записи — відео, аудіо, фотографії — Азізян зберігає та планує передати до архівів, щоб вони стали доступними для дослідників, істориків та всіх, хто цікавиться українською культурою. Це не комерційний проєкт — свою основну роботу він веде як юрист, надаючи безоплатну правову допомогу постраждалим від війни. Запис традицій — справа, якою він займається у вільний час, без жодної оплати.
«Поки живі люди — жива пам'ять», — переконаний правозахисник. І поки на Донеччині залишаються ті, хто пам'ятає старовинні пісні, весільні обряди та народні прикмети, він продовжуватиме свою місію — фіксувати те, що неможливо евакуювати.
Раніше портал Знай повідомляв, "Запорозькі тулумбаси" визнали культурною спадщиною.
Також наш портал інформував, яке церковне свято відзначають 17 липня за новим календарем ПЦУ.
Більше деталей читай у матеріалі: церковне свято 16 липня — ПЦУ вшановує Іоана Вишенського.
